Гороховий суп зі шпецле

Гороховий суп зі шпецле – це неймовірно багатий смак, довголітня історія, поєднання гастрономічних культур. Це найсмачніший суп у світі

Гороховий суп – це ціла історія!

Історія гороху і людства переплітаються вже багато століть. Ще коли ніхто цю бобову культуру не вирощував, наші предки були надзвичайно щасливі, коли випадково натрапляли на кущ дикого гороху, їм дуже подобався солодкуватий смак його стручків і насіння. Згодом, людям набридло постійно шукати дикий горох і приблизно 8000 років до нашої ери його почали вирощувати на територіях сучасного Іраку, Єгипту, Ізраїлю, Палестини і Сирії. Звідти горох поширився по всій Азії і Європі.

Особливої популярності горох зазнав у стародавній Греції. Жителі Афін варили і продавали гороховий суп прямо на вулицях міста. Такий “стріт – фуд” неабияк подобався древнім грекам.

Жителі стародавнього Риму теж неабияк любили горох. Ще легендарний давньоримський гурман Марк Апіцій у своїй кулінарній книзі (яка, доречі,  була першим виданням з рецептами в історії) детально описанав аж 9 рецептів горохових страв. Римляни взагалі усі бобові культури дуже поважали і навіть прізвища знатних давньоримських сімей походили від назв бобових: наприклад, прізвище Марка Тулія Цицерона (відомого давньоримського політичного діяча, філософа, поета, адвоката і страшного балакуна, або, як прийнято казати – оратора) походило від слова “cicer” – нут, інші відомі давньоримські “бобові” прізвища: Fabia від “fave” – біб, Lentuli від “lenticchie” – сочевиця, Pisone від “piselli” – горох… от тільки квасолю недооцінювали і вважали її їжею для простого народу, негідною знаті. Хоча така “неповага” до квасолі тривала відносно недовго і з часом вона теж зайняла чільне місце у давньоримській кулінарії.

“Туристи” з інших місцевостей, яким довелось скуштувати горохову смакоту в древніх Афінах і Римі залишались приємно вражені і, повернувшись додому, розповіли про той екзотичний наїдок своїм друзям і родичам. Тож, згодом гороховий суп почали варити і в інших країнах, в кожній місцевості рецепт змінювали відповідно до місцевих смаків і доступних інгредієнтів.

Горох – зелена кулінарна перлина

В часи Середньовіччя горох, нут, сочевиця, біб і квасоля стали мегапопулярними. В ті часи чим ситніша була їжа, тим більше люди її любили. А бобові культури були ще й дуже економними і зручними у зберіганні – це було додатковим бонусом для їхньої популярності в той час.

Сьогодні консервований чи морожений горошок абсолютно не дивина, а в часи Середньовіччя єдиним способом зберігання бобових було їх висушування. Сушений горох зберігався добре і довго (міг спокійно пролежати навіть 12 років), з нього варили гороховий суп, робили борошно і навіть хліб пекли.

На початках (як і у стародавньому Римі) бобові були їжею для простого народу, але з часом і знать полюбила їх. Наприклад, у Флоренції родина Медічі вивела новий вид гороху, з особливо маленькими горошинками. Потім Катерина Медічі вийшла заміж за Генріха і стала французькою королевою. Крім одягу, прикрас і іншого приданого, вона повезла до Франції з собою і горох (той з малесенькими горошинками, який особливо любила її родина). Таким чином горох дійшов і до французького королівсього двору і petit pois або “зелені перлини” страшенно полюбились французам.

Такий різний гороховий суп …

Гороховий суп… (я про той, що з сухого гороху)…  В мене завжди до нього було якесь подвійне ставлення: я більш – менш любила той, що готувала мама вдома і ненавиділа той, яким нас дітей, чомусь, так часто годували в дитячому садку (хто ходив у радянський дитячий садок мене точно зрозуміє…) Мамин суп смачно пахнув, а той в садку якось незрозуміло і сумно ”плавав” у здоровенному баняку, який тьотя-повар приносила в нашу групу і черпаком ”хлюпала” в тарілки. Ще досі пам’ятаю той запах, який наче просив ”не їж мене, будь – ласка”. А може то лиш я така вредна була?

Взагалі, сухий горох я завжди любила більше в пиріжках і у вигляді пюре, политому олією і прикрашеному підсмаженою цибулькою. Ото була справжня смакота, а без горохового супу я могла спокійно жити.     

Так і прожила я в стані повної байдужості до горохового супу понад 30 років… а потім стався великий переворот в моїх “супо-горохових” упередженнях… я відкрила для себе неймовірне диво – гороховий суп зі шпецле! І зрозуміла, що цей гороховий суп – не просто густа перша страва зелено – жовтуватого відтінку з типовим лиш для цього супу смаком і консистенцією… це цілий всесвіт неповторного смаку і пресмачна галактика аромату! Він настільки апетитний, що з легкістю міг би повноправно виграти конкурс на найсмачнішу першу страву!

Що таке шпецле? Під такою екзотичною назвою ховаються маленькі (як крапельки) галушечки. Ці кльоцки або, як у нас кажуть, лите тісто теж не вчора на світ з’явились, вони родом з середньовічної Німеччини. Як я вже згадувала, в ті часи майже всі страви були простими і ситними. Тоді їх використовували здебільшого, як гарнір для м’яса. З часом шпецле поширились на інші межуючі території – їх полюбили в Австрії, Швейцарії і на півночі Італії. В Італії шпецле перетворились на першу страву і потрапили в гороховий суп, один з найсмачніших у світі!

Бекон вмить робить смак багатим і небанальним. Томатна паста додає ледь відчутних, але дуже важливих смакових ноток. А ще цибулька, морква, дрібка натхнення, столова ложка гарного настрою і будете мати таку смакоту, що про будь – який інший гороховий суп ви й згадувати більше не захочете.

До речі, цей гороховий суп має дуже цікаву властивість – якщо залишити його настоятись декілька годин, смак стане ще насиченішим і багатшим.

Інгредієнти:

• 150 г сухого гороху
• 100 г бекону
• 2 середні картоплини
• 1 велика цибулина
• 1 велика морква
• 1 ст.л. томатного концентрату
• сіль, перець, паприка
• 1 зубок часнику
• 1 ½  – 2 літри води (залежно, наскільки густий суп ви любите)

Для шпецле:

• 150 г борошна
• щіпка солі
• 1 яйце
• ½  склянки молока (в склянці 250мл)
• щіпка сухої меленої паприки (за бажанням)

Як варити гороховий суп

Горох залийте водою і відваріть до готовності (приблизно 30 – 40хв). Я сухий горох перед відварюванням не замочую, лиш гарно його промиваю і відразу ставлю варитись. Воду після варіння не виливайте

Картлоплю наріжте невеликими шматочками (як зазвичай ріжете на суп). Додайте картоплю до вареного гороху, якщо потрібно долийте ще води і варіть до напівготовності картоплі

Цибулю наріжте невеликими кубиками, моркву натріть на грубцій терці. Підсмажте їх в олії до прозорості цибулі. Потім додайте томатний концентрат і протушкуйте 3-4 хвилинки

Бекон наріжте невеликим кубиками і підсмажте його в невеликій кількості олії

Коли картопля буде напівготова, покладіть до неї засмажку з моркви і цибулі та бекон. Варіть до повної готовності картоплі (за бажанням долийте ще води)

Поки супчик вариться, приготуйте шпецле (я починаю готувати тісто для шпецле відразу після того, як ставлю варитись картоплю): перемішайте борошно і сіль. Окремо збийте яйце з молоком.

Додайте молочно-яєчну суміш до борошна з сіллю. Сюди ж досипте за бажанням паприку. Гарно усе перемішайте і дайте постояти 20хв при кімнатній температурі

Через 20хв тісто готове, можна варити галушечки. Німецькі господині (а також австрійські, швейцарські та ”північноіталійські”) зазвичай мають спеціальний прилад з дірочками для приготування шпецле. Я ж пристосувалась з тим, що мала на своїй кухні – використовую грубу терку (ту, на якій тру буряк для борщу). Отож, беру я терку, тримаю її догори дном над киплячим супом, наливаю ложкою на неї тісто і воно собі чудово через дірочки стікає прямо в киплячий суп (якщо не стікає добре, допоможіть йому, розтерши ложкою по поверхні терки)

Як тільки шпецле спливуть на поверхню – вони готові. Посоліть і поперчіть супчик, якщо любите пікантні страви – досипте ще щіпку сухої меленої паприки. Покладіть зубок часнику (пропущений через прес) і посипте зеленою петрушечкою або цибулькою. Смачного!

---

Ви спробували цей рецепт? Будь ласка, залиште коментар із зірочками ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ тут нижче. Я буду дуже вдячна.
Підписуйтесь на мою розсилку та слідкуйте за мною в INSTAGRAM, FACEBOOK та PINTEREST.

ВЕРСІЯ ДЛЯ ДРУКУ